Казка «Колобок і Колобік»

Спрямованість: агресивні прояви у поведінці.

Вік дітей: 4-6 років.

Жив-був собі у діда з бабою Колобок. Він був добрий, веселий, у нього було багато лісових друзів, з якими він полюбляв проводити час. Та якось баба помітила, що Колобок став сумним, невеселим, навіть гратися на вулиці з друзями не хоче.

-Що сталося з тобою, Колобок? Чому ти такий сумний? – спитала його баба.

-У всіх моїх друзів, лісових звірят, є братики чи сестрички, а у мене нікого нема. – сумно відповів Колобок.

Розповіла баба дідові чому Колобок став таким сумним і стали вони думати-гадати, як йому допомогти. Думали, думали - і придумали!

Замісила баба тісто та й спекла ще одного Колобка, такого ж кругленького і рум’яного. Назвали вони його Колобік. Ось так у Колобка з’явився братик.

Який же щасливий і гордий був Колобок з того, що у нього тепер є братик!!! Повів він знайомити братика зі своїми друзями. Познайомився Колобік з усіма лісовими звірятами і стали вони всі разом дружити.

Та якось непомітно для всіх Колобік почав ставати усе злішим і дедалі лютішим. Навіть форма його змінилась, від люті він став квадратний. Мав похмурі очі, стиснений від злості рот. Він почав штовхати, бити своїх друзів, ламав іграшки, дерева, витоптував квіти. Від такої поведінки усі дуже страждали та засмучувались, особливо його брат Колобок.

- Щось тут не так, - подумав Колобок. – Адже Колобік був добрий і лагідний… Щось з ним трапилося… Треба рятувати брата. Але ж як?

І вирішив Колобок піти за порадою до мудрої Сови. Прийшов до дупла, у якому жила Сова та й гукає: «Совонько мудра! Допоможи мені врятувати від злості мого братика!» І розповів, яка біда спіткала брата, а зрештою і всіх мешканців того лісу. Сова й порадила йому: «А ви сховайтесь від цього бешкетника. Хай він залишиться сам. Як побачить, що нікому він такий поганий не потрібен, то й схаменеться!»

Зранку пішов Колобок на галявину, зібрав усіх своїх друзів і передав їм пораду Сови. І вирішили вони гуртом: як побачать здалеку Колобіка, то зразу сховаються від нього, де хто встигне. Ось бачать вони – йде Колобік. Все на своєму шляху трощить, своїми гострими боками зачипає, кричить, лається! Стали всі ховатися. Хто в кущі, хто – за дерева, а хто – в дупла. А дехто навіть у воду стрибнув.

Прийшов Колобік на галявину – нема нікого. Перед ким йому хизуватися, силу свою показувати, як глядачів немає? Ніхто не злякається. Ось уже і вечір надворі, а він сам…

Так було тричі. Три дні не бачив Колобік нікого, бо всі звірі від нього поховалися, і навіть його брат Колобок. Вже й бешкетувати не хотілося. Погратися б з кимось, та ніхто не виходить на галявину. Засумував Колобік, замислився і нарешті зрозумів… Не хочуть з ним гратися, бо не хочуть поганого навчатися!

Зрозумівши усе, почав Колобік лагодити те, що пошкодив. Виправив стовбури дерев, посадив нові квіти, відремонтував усі іграшки, які поламав. І сталося диво – Колобік з квадратного знову перетворився на круглого. Побачили звірі, що Колобік змінився, і прийшли до нього гратися. Радіють усі, задоволений і Колобік. Дізнався він, що то Колобок допоміг йому, - подякував братові від щирого серця і більше ніколи й нікого не ображав.