Яготинський ліцей № 3 Яготинської міської ради

Основне значення терміна «театр» — це місце видовищ. Проте, театр — це також саме видовище, яке включає в себе елементи різних видів мистецтва і має великий вплив на людину, глядача.

Шкільне життя ставить перед дітьми різні завдання, зокрема і творчі, в процесі вирішення яких актуальності набувають творча активність, яка дозволяє їм повною мірою розкрити природні здібності, ставити та досягати значущі цілі, знайти своє місце у житті. Як керівник театрального гуртка, я намагаюся поєднати в учнів розум, серце і почуття, розвивати світогляд дітей, допомогти розуміти світ прекрасного, виховувати естетичний смак. На заняттях гуртка прагну дбати про українську культурну спадщину, щоб не всихало народне джерело, не забувалися традиції, звичаї. У процесі роботи учні засвоюють світогляд давніх українців, їх мораль, поетичні уявлення, розвивають свої музичні й артистичні здібності. Але основну мету своєї роботи я вбачаю у тому, щоб навчити кожного бути людиною, адже, навіть, досконалі знання без людяності нічого не варті. Тому моїм професійним кредо стали слова: «Коли мої учні підуть у доросле життя, вони там будуть і суддями, і солдатами, і священиками, але перш за все вони будуть людьми».

Універсальність культури найяскравіше виражена у фольклорі. Саме звідти ми дізнаємося про історію й побут нашого народу, болючі роздуми і найніжніші почуття, про традиційну символіку, яка складає могутню підвалину всієї народної творчості. Гуртківці відтворюють традиції, обряди, звичаї, пісні, відображені в літературних творах, знайомлять із ними своїх однолітків.

Гутник В.Г,

керівник Театрального гуртка

Навальна Олександра, учениця 10-Б класу, член театрального гуртка, розповідає: «Позашкільна діяльність дуже важлива складова для нас, підлітків, адже замість того, щоб провести вечір в інтернеті, ми можемо приносити користь і собі, і оточуючим. У нашій школі діє не один гурток. Та, особисто я, відвідую - театральний. Там прекрасно! Ми разом дуже багато спілкуємося, ставимо різні сценки, випробовуємо на собі різні ролі, тренуємо пам’ять. А найголовніше - отримуємо насолоду від театрального дійства. Гурток нас дійсно зближує! Нещодавно ми інсценізацували оповідання Катерини Білокур «У селі Богданівці Шрамківського ройону на Черкаській землі». Було дуже приємно, що після виступу нам дякували, говорили, що ми - справжні артисти, запрошували виступати знову. Я вважаю, що слід розкривати потенціал кожної дитини, тому що, в подальшому, це допоможе облаштуватись нам у дорослому житті. А, як відомо, активні люди завжди досягають успіхів.»

«Якщо ви бажаєте, щоб ваше життя до вас посміхалося, подаруйте йому спочатку свій гарний настрій»,- це слова філософа Спінози. І до всіх, хто напередодні весняних канікул побував у актовій залі школи на виставі, яку запропонував драматичний гурток ( учні 11-Б класу) під моїм керівництвом, життя дійсно посміхнулося. Адже, ми вирішили порадувати поціновувачів театрального мистецтва. Задум поставити інсценізацію вистави М.Старицького "За двома зайцями" виник давно І нехай ця вистава не нова, і над ситуаціями, в які потрапляли її герої, сміялися ще наші батьки, ми все одно із задоволенням дивимося її, оскільки вона стоїть на рівні набагато вищому, ніж велика кількість сучасних "мильних опер" — серіалів із нудним і безбарвним сюжетом, "мертвою" грою акторів.

Сюжет, такий легкий і смішний, насправді являє собою водевільне розкриття досить глибокої життєвої ситуації, пов'язаної із людською підступністю, бажанням скористатися чужою довірливістю, бажанням збагатитися за чужий рахунок, із зрадою, і, навпаки, справжніми людськими почуттями, їх щирістю, правдивістю, красою. Головний персонаж вистави Свирид Петрович Голохвастов (Костюк Б. - вишуканий герой та справжнє відкриття) — це гіперболізоване втілення всіх характерів юнаків-жевжиків, для яких вдале одруження було єдиним способом реалізуватися й закріпитися в соціальному житті, покращити своє становище. Для таких людей праця не є сенсом існування, вони, наче безтурботні метелики, літають життям, не помічаючи, що руйнують при цьому людські душі. Так і Свирид Петрович прагне одружитися з негарною і дурнуватою Пронею Прокопівною (так за сценарієм, а, насправді, грала цю роль дуже симпатична та неперевершена Черемісіна А.), щоб жити безбідно. Дівчина, незвикла до чоловічої уваги, відразу ж «тане», не розуміючи, що Голохвастов зовсім не любить її. Здається, що ситуація розвивається за планом Свирида Петровича, однак саме в цей момент він зустрічає Галю (втілення самої краси та доброти –Теслюк Д.) — справжню мрію кожного чоловіка. Голохвастов закохується і розривається надвоє: він має одружитися з Пронею з розрахунку і хоче бути з Галею через кохання. Дійсно, Свирид Петрович погнався за двома зайцями, та жодного не спіймав, оскільки брехня завжди виходить на світ Божий. Саме в день весілля, інтриги Голохвастова, чи як називає його батько Проні (спокійний та відвертий Кожаненко М.) "Голохвастого", розкриваються, і він з ганьбою мусить залишити Київ. Фінальна сцена просто блискуча: Свирид відступає, осміяний усіма оточуючими, Проня Прокопівна плаче і лається (вона зовсім не варта жалощів, бо сама досить жорстока до своїх близьких, байдужа до них), а Галя зі своїм коханим (благородний Лисиця С. давно знав про банкрутство Голохвастого, але хотів викрити його привселюдно, коли матиме всі докази) гордо спостерігають за цим — саме вони є втіленням позитивних рис.

Прекрасно відіграли ролі дві сестри за сценарієм - мати Проні (Навальна О.) та мати Галі ( Олексенко А.). Проня весь час дорікала матері, що вона «ходить, як слід не умєєте», «говорить, як слід не умєєте», одним словом, «простота». А мати з усім погоджувалася, навіть скинула ту «хустку з ріжками», аби догодити дочці та віддати швидше її заміж. Секлиту Лимариху (матір Галі) знав увесь Подол, яка «яблука продавала і з того хліб їла», мала войовничий характер та нікого не боялася. Дуже артистичною і веселою була Химка (Дзюба М.), яка залила сцену «шампанським» та роздмухувала кадилом, витісняючи запах «гнилиць». Під стать жениху є його «шахвери» (Гладишев А. та Гінько А.), які розраховували поживитися чужим багатством і грошима від весілля. А «кращі подруги» Проні ( Гайова А. та Філатова А.) такі манірні та хитрі, як і Проня: в очі кажуть одне , а поза очі – інше, слідкуючи, щоб «не передати куті меду». Усі юні актори, задіяні у виставі – просто молодці. Чого варті кумоньки (Скроцька Є., Жизневська В.), які завітали на день народження до Секлити. Навіть черниця була справжнісінька (це був дебют Ткаченко А., учениці 9-А, яка зіграла бездоганно). Без перебільшення можна сказати, що кожен, хто виходив на сцену пережив свою роль разом зі своїм героєм, - так артистично все було зіграно. Зал раз у раз переривав гру юних акторів оплесками - байдужих глядачів у залі просто не було. Вразило і те, що майже всі головні герої міняли по декілька костюмів, які були прекрасно підібрані (і вишиті сорочки, і святкові сукні, і шляпки зі стрічками). Гарний настрій і приємні враження, розуміння того, що молодь наша дійсно талановита - висновок цього заходу.
Дуже прикро, що ці юні актори - випускники, і це був їхній фінальний вихід на сцену нашої школи. А скільки заходів ми разом відпрацювали, скільки постановок творів відомих українських авторів! Хочеться побажати їм вдало скласти ЗНО та вступити до омріяних ВУЗів. Можливо, серед виступаючих на сцені стояли майбутні професійні артисти… Успіхів вам, юні таланти! І ще раз спасибі за чудову гру. Браво!!!