Яготинський ліцей № 3 Яготинської міської ради

Обережно: сказ!

Ще півстоліття тому в Україні щороку реєстрували понад 150 випадків сказу, та завдяки вакцинації ця смертельна хвороба почала відступати – наприкінці 90-х спостерігались лише поодинокі випадки. Останнім часом сказ нагадав про себе знову. Минулого року загалом в Україні від нього загинуло четверо осіб.

Що таке сказ?

Сказ – гостра інфекційна хвороба, належить за міжна­род­ною класифікацією до особливо небезпечних інфекцій, бо завжди закінчується смертю. Хворобу спричиняють віруси, які уража­ють центральну нервову систему теплокровних тварин і людини. Вірус сказу виділяється зі сли­ною хворих тварин і передається людині через укус або ослинення шкіри, коли на ній є макро- або мікротравми. Рідше спостеріга­ється зараження під час зні­ман­ня шкур з хворих на сказ тварин, особливо лисиць. Період інкуба­ції (час від зараження до появи симптомів) триває від 10 діб до одного року і більше, най­час­тіше він становить 30-90 діб. Тривалість інкубаційного періоду значною мірою залежить від ло­калізації укусу. Короткий інкуба­ційний період спостерігається в разі укусів у ділянку обличчя, го­ло­ви, пальців рук; найдовший – у разі поодиноких укусів легкого сту­пеня або ослинення тулуба й ніг.

Від кого небезпека?

Захворюваність на сказ серед тварин в Україні розподіляється приблизно таким чином: сіль­сько­господарські тварини – 32%, дикі – 38,5%, собаки – 12,2%, кішки – 17,3%. Оскільки сказ є зоонозною інфекцією, тобто спільною для лю­дини і тварин, то всі профілактичні заходи спрямовані на ліквідацію джерела збудника інфекції серед тварин. У населених пунктах треба систематично виловлювати та ви­нищувати бродячих собак та котів. Не лише собаки, а і кішки, яких утримують господарі, мають бути щепленими проти сказу. Боротьба з вірусом сказу в природних осередках перед­бачає регуляцію чисельності диких тварин, особливо вовків і лисиць, на екологічно виправда­ному рівні. Тварин, які загинули в природі, слід обов'язково об­стежувати на сказ.

Якщо вкусила тварина

Для запобігання захворю­ванню на сказ після укусу людини або ослинення її шкіри чи сли­зових оболонок скаженою, підо­зрілою на сказ або невідомою твариною слід негайно зверну­тися до найближчого пункту невід­кладної медичної допо­моги. Рану після укусу ретельно промивають великою кількістю води з милом, а також дезінфі­кують йодом, спиртом, розчином калію пер­ман­ганату, перекисом водню. Лікар призначає щеплення за схемою залежно від місця укусу і важкості ушкодження.

Небезпека – у слині

Нагадаємо, що вірус сказу може передаватись не лише через укус, а також і при осли­ненні. Встановлено, що у тварин слина може бути заразною до появи клінічних ознак.

Тобто, можна за­разитись від тварини, яка не є хво­рою, а є лише носієм вірусу. При цьому тварина не агресивна, а лагідно облизує того, кого любить. Достатньо зараженій слині потра­пити на кон'юнктиву ока, у ніс, на губи, на ушкоджену шкіру навіть при незначній по­дряпині, і цього вже досить, щоб ві­рус потрапив у кров.

Вакцинація врятує життя

Специфічної тера­пії захворювання на сказ не існує у світі. Випадків одужання людей від сказу не зареєстровано. На сьо­годні у всьому світі програма раціонального проведення щеп­лень проти сказу залишається пріоритетною.

Отже, не­щеплені домашні тва­рини ство­рюють також великий ри­зик. Про­філактичні рекомен­дації прос­ті і їх не важко виконати – зро­бити щеплення домашнім улюб­лен­цям і не гладити бродячих тварин.

Важлива порада і для мис­лив­ців: варто пам’ятати, що в Україні основним дже­релом збудника сказу у при­роді в останні десятиліття є лисиця. Ві­рус сказу може все життя зберіга­тися у слинних залозах тварини, що, в разі укусу, становить великий ризик за­раження людини.