Розвиток мотивації до навчання учнів у школі

Виступ на загальношкільних батьківських зборах

Підготувала заступник директора з ВР Складна І.В.

Моральні сили для подолання своїх слабких сторін дитина черпає у своїх успіхах... (В.Сухомлинський)

Навіть одна людина може привести коня до річки. Але навіть сотня не змусить його напитися. (Народна мудрість)

Освіта – пречудова річ, та незле пам’ятати: нічого, з того, що слід було б знати, примусом не навчити. (Оскар Вайльд)

Притча про борги і відсотки

Один столяр, скільки б він не заробляв, задовольнявся лише малою частиною. І одного разу його запитав сусід:

- Ти багато заробляєш, а куди ж діваєш усе своє багатство? У тебе ж нічого особливого нема!

- Однією частиною своїх заробітків я розраховуюся з боргами, а іншу частину даю в борг під відсотки, - відповів майстер.

- Не може бути, щоб у тебе були борги, і я ніколи не чув, щоб ти давав комусь у борг, - заперечив сусід.

- Якщо я даю гроші батькам, то вважаю, що розраховуюся з боргами. А ті гроші, які я витрачаю на навчання і розвиток своїх дітей, то вважаю, що віддаю їх під відсотки. Коли діти вийдуть «в люди», а ми постаріємо, вони будуть турбуватися про нас так, як ми турбуємося про своїх батьків і про них. Це і буде повернення боргу.

Серед проблем, що постають перед сучасною освітою, є одна, яка кожного дня набуває все більшої актуальності. Це проблема низького рівня знань учнів. Скарги учителів та батьків на небажання вчитися та недисциплінованість дітей не припиняються. Стосунки між дорослими та школярами нерідко переростають у конфліктні.
Серед загальних причин такої ситуації можна назвати відсутність пізнавальних інтересів у школярів, їх психологічну неготовність до навчання, негативне ставлення в деяких родинах до школи та вчителів, де батьки мали власний сумний досвід.
Жорсткі відносини у суспільстві зробили дітей більш агресивними та жорстокими. Інколи вони дозволяють собі панібратське ставлення до вчителів. Чітко проявляється неприйняття оцінок дорослих, незалежно від їх правильності. Існують відволікаючі фактори. Навколо вирує життя, існує безліч спокус (телебачення, комп’ютер), а тому, коли школяр стоїть перед вибором між необхідністю робити потрібні, але не завжди захоплюючі домашні завдання та можливістю відволіктися на бойовик або віртуальне спілкування, то найчастіше перевага віддається останньому. Чому? Частина освітнього процесу та виховних функцій передана засобам масової інформації, де як новий суспільний ідеал пропонують молоді цінності відкритого демократичного суспільства, що на практиці є поки що суспільством споживання.

Як бачимо, небажання вчитися спричинено сукупністю причин – їх можна розділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх причин належать:

Зниження цінності освіти у суспільстві;

Нестабільність існуючої освітньої системи;

Негативний вплив середовища (ЗМІ, вулиця, родина)

До внутрішніх належать:

Послаблення здоров’я школярів, що зумовлено погіршенням рівня добробуту

родин та екології;

Низький розвиток інтелекту (діти перестали читати);

Відсутність мотивації до навчання;

Слабкий розвиток вольової сфери школярів.

Школа розглядає кожну дитину як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі цієї діяльності, він повинен мати потужні джерела стимулювання та мотивації навчання.

Стимул – це насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної вагомості. Сюди можна зарахувати перехід до перспективнішого класу, отримання пільг на екзаменах та інші суспільно-політичні, моральні, економічні причини.
Мотив– це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії. Він спрямований на задоволення її власної потреби. Наприклад: батьки, яких потрібно порадувати оцінкою, приємне відчуття власної майстерності або відчуття учнями радості від відкриття нового.

Навчальна мотивація – це усвідомлена потреба учня здійснювати навчально-пізнавальну діяльність.

Критеріями поділу мотивів на внутрішні і зовнішні є ставлення до навчання:

Внутрішні мотиви навчання зорієнтовані на процес і результат отриманих знань.

Зовнішні мотиви навчання зосереджені на досягненні іншої мети крім пізнавальної.

Доцільно виділити кілька груп мотивів. Кожен з них може вносити різний внесок у загальну мотивацію, причому як позитивний, так і негативний. МЕРКАНТИЛЬНІ – пов’язані з безпосередньою матеріальною вигодою (залежать від індивідуальних психологічних особливостей). СПОНУКАЛЬНІ – пов’язані із впливом на свідомість школяра певних чинників: вимог батьків, авторитету вчителів, колективу однолітків. СОЦІАЛЬНІ – прагнення особистості шляхом навчання утвердити свій соціальний статус – у суспільстві в цілому, в певному соціальному колективі (сім’ї, класі).
ПРОФЕСІЙНО-ЦІННІСНІ – відображають прагнення в майбутньому отримати професійну підготовку.
ПІЗНАВАЛЬНІ – виявляються у пробуджені пізнавальних інтересів і реалізуються шляхом отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів. За дослідженнями практичного психолога нашої школи для учнів 5-6 класів І місце посідає мотив відповідальності (це мій обов’язок); 7-8 класи – професійно-ціннісний мотив; 9-11 класи – І місце поділяють професійно-ціннісний та пізнавальний мотиви.

Отже, шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, для інших – проникнення у суспільне життя. Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони, передусім, повинні базуватися на активному інтересі до того, що вивчається.

Процес формування мотивів навчання починається з початкових класів. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від вміння батьків спонукати дитину навчатися із власної волі, з бажанням і радістю.
Одним із найдієвіших методів мотивації навчання для дітей має бути створення ситуації успіху (Відмічати кожне досягнення дитини).

Навчання – це не стихійне повсякденне пізнання, тут необхідні спеціальні уміння та навички. До моменту закінчення початкової школи учням необхідно мати основний запас якостей: посидючість, терпіння, уважність, спостережливість, відповідальність.
Вони повинні вміти читати, аналізувати текст, володіти письмом, навичками рахунку. І якщо з якихось причин учителі та батьки не навчили дітей, не виробили в них відповідні навички – тоді їм важко вдається досягти успіху у середній та старшій школі. Вони не можуть проявити свої сильні сторони й викликають враження учнів малоздатних.
Проте є учні, які в молодшій школі навчалися легко і досягли успіху без особливої напруги. Коли ускладнюється шкільна програма, вимоги та навантаження збільшуються, а уміння та бажання працювати немає, учні перестають отримувати звичні заохочення. Навчальні неуспіхи, необхідність знов завойовувати авторитет призводять до зникнення мотивації до навчання, і дитина перестає вчитися.

Як зберегти у дитини інтерес до школи

Більшість дітей приходить до школи з бажанням «добре вчитися». Здебільшого, якщо не в основному, подальші шкільні успіхи залежать від того, чи вдасться педагогам і батькам зберегти та зміцнити в дитині початковий інтерес до школи. Не секрет, що дитина, котра хоче вчитися, досягає набагато більших успіхів, ніж більш здібні однокласники, які вчаться без бажання.

Чому діти байдужіють до школи? Однією з головних причин, що може спричинити зниження навчальної мотивації, є хронічне відчуття неуспіху, яке дитина переживає у процесі навчання. Йдеться саме про відчуття (а не про об'єктивні досягнення дитини), яке може переживати як «двійочник», так і... «хорошист», якщо батьки чекають від нього тільки найкращих оцінок.

У школі й удома дії дитини постійно оцінюють. Через найкращі наміри, намагаючись допомогти виправити помилки й недоліки, дорослі нерідко зловживають критикою, забуваючи, що оцінювання має не лише відображати «реальний стан справ», а й надихати дитину на подальшу напружену працю.

Правила «техніки оцінної безпеки», дотримуючись яких, ви допоможете вашій дитині впоратися з труднощами, зберегти віру в свої сили та інтерес до школи.

Правило перше: не бий лежачого. «Двійка» (а для когось і «сімка») — достатнє покарання. І не варто двічі карати за одні й ті самі помилки. Оцінку своїх знань дитина вже одержала, вдома від батьків вона очікує спокійної допомоги. А як часто одержує нові і вже несправедливі докори!

Правило друге: щоб позбавити дитину недоліків, робіть їй не більш як одне зауваження на хвилину. «Знову бруд у зошиті! І сміття знову не виніс! І речі порозкидав! І портфель не склав!!..." Знайте міру, ще трохи і ваша дитина «відключиться», перестане реагувати на слова, стане нечутливою до ваших оцінок. Виберіть щось одне, що для вас найбільш нестерпне, й говоріть тільки про це.

Правило третє: за двома зайцями поженешся... Порадьтеся з дитиною і почніть із ліквідації тих навчальних труднощів, які для неї найбільш значущі. Тут ви швидше зустрінете розуміння та одностайність. Якщо вас обох турбує передусім читання, не вимагайте водночас і виразності й переказу.

Правило четверте й центральне: хвалити — виконавця, критикувати — виконання. Дитина схильна будь-яке оцінювання сприймати глобально, вважати, що оцінюють усю її особистість (і сьогоднішню роботу). Вчитель оцінює роботу за шкільними нормами: відповідно до кількості помилок і помарок. А дитина читає оцінку по-своєму: «Я — хороша» або «Я — погана». Ми можемо допомогти їй відділити оцінювання її особистості від оцінювання її роботи. Адресувати особистості дитини треба похвалу: «Молодець, ти вже вмієш розв'язувати задачі на дві дії!» Позитивне оцінювання має стосуватися людини, що стала трішечки більше знати і вміти. Але за такої персональної похвали критика має бути якомога безособовою: «Ти вчинив нечесно!» замість «Ти брехун!». «У цьому завданні ти припустився трьох помилок» замість «Треба ж бути таким неуважним!»

Ця форма негативного оцінювання стимулює виправлення помилок, а не позначається негативно на ставленні дитини до занять, на її вірі в успіх.

Правило п'яте і найважче: оцінюючи успіхи дитини, не порівнюйте її з іншими дітьми. Оцінювання має порівнювати нинішні успіхи дитини з її вчорашніми невдачами, а не з успіхами сусіда за партою. Постійно програючи у змаганні зі здібнішим однокласником, дитина може втратити віру у свої сили. Шкільні «дванадцятки» та «двійки» порівнюють усіх. «Сидоренко, ти сьогодні набагато краще написав диктант: уже не 16 помилок, а 8. Але «четвірку» поставити тобі ще не можу». І знову «двійка». Вчитель в цій ситуації — невільник зовсім не ідеальної шкільної оцінної системи. А от мама може своєму синові, який два тижні чесно писав додаткові диктанти, спекти пиріг і без будь-якої іронії відсвяткувати малу, але очевидну перемогу над безграмотністю. Адже найменший успіх дитини — це реальний успіх, перемога над собою, й вона має бути помічена й оцінена за заслугами.

Правило шосте: не скупіться на похвалу. Немає такої дитини, якої не було б за що похвалити. Але часто батьки не вважають за потрібне робити це. Хорошу успішність дитини вони сприймають як належне: про що тут говорити — все як слід! А ось недолікам приділяють надто багато уваги. Простежте за собою, чи немає у вас звички «грати в одні ворота»?

Правило сьоме: вчіться виділяти у морі помилок острівець успіху. Оцінювати дитячу працю слід дуже розбірливо, диференційовано. Тут непридатне глобальне оцінювання, в якому поєднано плоди дуже різних зусиль дитини. Намагайтеся оцінити все окремо. Наприклад: «Порядок дій під час розв'язання задачі ти знаєш добре. Молодець. Це найголовніше в розв'язанні задач. Рахувати ти теж навчився непогано. Додаєш без помилок. А ось віднімання перевір іще раз. І записувати відповідь словами треба ще повчитися. Ненаголошені голосні в зошиті з математики перевіряють так само, як і в зошиті з мови». За диференційованого оцінювання у дитини немає ілюзії повного успіху, але й від-чуття повної невдачі. Виникає найбільш ділова мотивація навчання: «ще не знаю, але можу й хочу дізнатися».

Правило восьме: ставте перед дитиною якомога конкретніші й реальні завдання. Типова помилка мами пустуна: «Вітюню, ти мені обіцяєш у школі не битися й не бігати?» Не спокушайте дитину завданнями, які вона нездатна виконати, не штовхайте її на шлях свідомої брехні. Для початку візьміть з дитини слово, що вона не поб'ється просто зараз, коли прийде в школу, до першого уроку. Якщо дитина зробила в диктанті 10 помилок, не беріть з неї обіцянки постаратись і наступний диктант написати без помилок. Домовтеся з нею, що помилок буде не більш як вісім, і радійте разом із нею, якщо вона досягне цього.

Правило дев'яте: зробіть своє оцінювання наочним. Для маленького учня дуже важливо, щоб оцінка була виражена не тільки на словах, а й була матеріалізована в якихось зримих знаках. Це можуть бути й оцінки, але не дванадцятибальні, як у школі, а двадцяти- або навіть стобальні. Але навіть такою дрібною оцінкою не можна оцінювати загалом всю працю дитини. Окремого оцінювання заслуговує краса, швидкість виконання, помилки на «неуважність» та помилки «на правила», наявність крапок в кінці кожного речення і те, що дитина сіла за уроки вчасно, без нагадувань. Це вже не просто оцінювання, а керівництво до дії.

Діти вчаться жити у життя

Якщо дитину постійно критикувати — вона вчиться ненавидіти.

Якщо дитина живе у ворожнечі — вона вчиться агресивності.

Якщо дитину висміюють — вона стає замкнутою.

Якщо дитина зростає у докорах — вона починає жити у почуттях провини.

Якщо дитина зростає у терпимості — вона вчиться толерантно сприймати інших.

Якщо дитину підбадьорюють — вона починає вірити в себе.

Якщо дитину хвалять — вона вчиться бути вдячною.

Якщо дитина зростає в чесності — вона вчиться бути справедливою.

Якщо дитина живе у безпеці — вона вчиться вірити людям.

Якщо дитину підтримують — вона вчиться цінувати себе.

Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості — вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Кiлькiсть переглядiв: 5848

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.