Яготинський ліцей № 3 Яготинської міської ради

Як спілкуватися з підлітком

У зв’язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов’язано зазвичай із прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками.

Л. Славіна афективні переживання дитини пов’язує з переживаннями, в основі яких лежить незадоволеність базових потреб підлітка або конфлікт між ними:

- потреба в позитивному оцінюванні дорослих;

- потреба в самоповазі;

- потреба у спілкуванні з ровесниками;

- прагнення посісти сприятливе становище в системі міжособистісних стосунків у колективі класу.

Невдалі спроби їх задоволення сворюють для дитини психотравмуючу ситуацію.

Часто виникає так званий конфлікт поколінь, який виникає внаслідок надмірної опіки і контролю старших за поведінкою і вчинками підлітка.

Сім’я є тим осередком, де дитина задовольняє свої основні потреби: як матеріально-побутові, так і потреби в любові, емоційній підтримці та прийнятті. Їх порушення призводить до тривожності, нервово-психічного дискомфорту, порушень у поведінці. Унаслідок неправильного розвитку стосунків у сім’ї, дефектів сімейного виховання, за нездорових взаємин між батьками дитина засвоює негативні форми поведінки, у неї можуть формуватися спотворені моральні уявлення, а мимовільна участь у конфліктах, негативні переживання інколи породжують стресові стани, призводять до неврозів, замкненості, уповільненого психічного розвитку.

Якщо підліток виховується у гармонійній сім’ї, усі члени якої пов’язані теплими емоційними стосунками, то несприятливе середовище ( асоціальна компанія ) не справляє на нього деформуючого впливу, як, скажімо, на підлітка з неблагонадійної, негармонійної сім’ї.

Асоціальна, аморальна поведінка дорослих - це небезпека у підготовці юного покоління до життя.

Підліток розширює коло свого спілкування, інтенсивно оволодіває різними соціальними ролями і тому потребує допомоги батьків у поясненні соціальних явищ й виробленні власного ставлення до них.

Як бачимо, у підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є одним із вирішальних чинників у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій і характерних особливостей.

Негативне ставлення в сім’ях до духовних цінностей неминуче призводить до соціального примітивізму, а водночас негативного ставлення школяра до навчальної діяльності, дисциплінарних норм, суспільного життя. Провідне місце серед чинників, що визначають формування особистості дитини, посідає ставлення до духовних цінностей.

З чого почати? Як спілкуватися? Що говорити, а чого не казати? Оцінюйте не особистість, почуття, думки дитини, а її вчинки.

Намагайтеся у спілкуванні висловлювати свої почуття без оцінки, використовуючи Я-висловлювання («Я вважаю…», «Мені здається…», «Мені дуже неприємно…», 2Я відчуваю…» тощо).

Алгоритм «Я-повідомлення»

1. Опис ситуації, яка викликала напруження:

- «Коли я бачу, що ти…»;

- «Коли це відбувається…»

- «Коли я стикаюся з…».

1. Точне вираження власних почуттів у певній ситуацій:

- «Я відчуваю…»;

- «Я не знаю, що й сказати…»;

- «У мене виникла проблема…».

1. Визначення причин таких емоцій.
2. Опис бажаної поведінки.

«Я-повідомлення» має низку переваг порівняно з «Ти-повідомленням»:

1. Воно дозволяє вам виражати свої негативні почуття в необразливій для дитини формі.
2. «Я-повідомлення» дає дітям змогу краще пізнати батьків. Нерідко батьки закриваються від дітей щитом «авторитету», носять маску«вихователя» і бояться хоча б на мить її позбутися. Інколи діти радіють, дізнавшись, що мама й тато взагалі можуть щось відчувати. Це справляє на них велике враження. Головне ж – робить дорослого ближчим, людянішим.
3. Коли батьки відкриті і відверті у вираженнях своїх почуттів, діти стають відвертішими у вираженні своїх. Вони починають відчувати: дорослі їм довіряють і їм також можна довіряти.
4. І останнє: виражаючи своє почуття без наказу, батьки залишають за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді – дивовижно – вони починають враховувати батьківські бажання і переживання.

Якщо дуже хочеться порівняти свою дитину, то порівнюйте лише її саму із нею ж у минулому. Не варто зіставляти дочку чи сина з однокласниками або однолітками – нічого. Крім образи чи бажання робити все наперекір, не одержите.

Методика чотирьох кроків, коли необхідно встановити обмеження

1. Прийняття почуттів дитини ( «Мені здається, ти дуже засмучений/розгніваний/ роздратований/ ображений. Та я люблю тебе в будь-якому стані, і ти завжди можеш розраховувати на мою допомогу»).

2. Установлення обмежень ( «Але мені неприємно те, яким чином ти висловлюєш свої почуття і потреби. Якщо така поведінка триватиме, я буду змушений обмежити тебе…(у чомусь, що важливе для дитини). У будь-якому разі, це буде твій вибір, за який ти відповідатимеш. Отже: зробиш так – буде по-одному, зробиш інакше – і результат отримаєш відповідний»).

3. Альтернатива («Отже, зробиш так – буде…зробиш інакше – буде…).

4. Право вибору ( «я тобі довіряю і впевнений, що ти зробиш правильний вибір»). Важливо розкрити перед дитиною весь спектр можливого розвитку подій.

Навчіться сприймати свого сина чи доньку такими, якими вони є . а не такими, якими б нам хотілося їх бачити. Спробуйте полюбити дитину цілком, із її вадами та поганими рисами.

Техніка подолання проблемної поведінки

Коротко цю техніку можна описати словесним „ланцюжком”: наздогнати – приєднатися – відвести (перевести) на безпечний шлях.

Крок перший. „ Наздогнати”

Головне завдання – налагодити емоційний контакт ( поспівчувати дитині безоцінно, втриматися від повчань).

Крок другий. „ Приєднатися”

Головне – продемонструвати дитині: „ Я тебе розумію, я з тобою”. Це дуже важливо у всіх „гострих” випадках: сльози чи вияви агресивності ( постояти поруч, спілкування у співчутливому гуморі у першому випадку, впевнено, але спокійно притримати за руку у другому, дати відпочити і обов’язково поговорити наодинці трохи пізніше.

Крок третій. „ Вирішуємо проблему”

Пам’ятайте! Любити – це не означає потурати в усьому! Але знайте, що не буває зайвим сказати про свою любов. Адже це шлях до серця ваших дітей.