/Files/images/psiholog/1.png

Міжнаро́дний день толера́нтності — відзначається 16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ці принципи закріпили уЗагальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання його.

/Files/images/psiholog/2.jpg/Files/images/psiholog/3.png

Толерантність — повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Толерантність — це єдність у різноманітті.
Толерантність — не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба.
Толерантність — це те, що уможливлює досягнення культури, сприяє переходу від війни до миру.
Толерантність — це не поступка, поблажливість чи потурання.
Толерантність — це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. (Стаття 1 Декларації принципів толерантності.) Учені не дійшли одностайної думки щодо виникнення у світовій культурі терміна «толерантність». Дехто пов'язує його появу з підписанням Нантського едикту, коли протестанти і католики знайшли компроміс між своїми конфе¬сіями. Цій події передувала одна з найкривавіших ночей у світовій історії — Варфоломіївська.
Важливим періодом в історії толерантності також вважають кромвельський період англійської історії (XVII ст.). На той час серед різних пуританських сект, що входили до армії Кромвеля, були дві — індепенденти та левелери, що обстоювали інтереси свободи та терпіння. Згідно з їхніми поглядами, жодне з тверджень не може бути настільки непогрішним, щоб йому в жертву можна було принести інші переконання, що існують у суспільстві. Джон Солтмарш, один із захисників толерантності в епоху Кромвеля, гово-рив: «Твої погляди будуть настільки ж темними для мене, як і мої погляди для тебе, доки Господь не відкриє нам очі». В умовах релігійного плюралізму і релігійної толерантності в Англії було досягнуто миру і всезагальної атмосфери
милосердя.
Епоха Відродження (XVIII ст.), яку часто наділяють духом толерантності, породила дуже небезпечний якобінський фанатизм раціоналістичного типу. Найвизначнішим представником толерантності в ті часи був Вольтер. Йому присвоюють вислів: «Я не згоден із тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». У цьому афоризмі — класична теорія толерантності.
Як бачимо, проблема толерантності вперше виникла у західній цивілізації саме на релігійному рівні, а релігійна толерантність поклала початок усім іншим свободам, що мають місце в демократичному суспільстві.
Для української мови поняття «толерантність» відносно нове і однозначного тлумачення поки що не має. Для того щоб краще зрозуміти походження цього слова, пропонуємо тобі невеликий лінгвістичний екскурс:
• Толерантність (ісп.) — здатність визнавати відмінність від власних ідеї чи помислу;
• Толерантність (фр.) — ставлення, під час якого людина визнає, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж вона сама; .
• Толерантність (англ.) — готовність бути терплячим;
• Толерантність (кит.) — дозволяти, приймати, бути щодо інших милосердним;
• Толерантність (араб.) — прощення, милосердя, м'якість, терпіння, чуйне ставлення до інших;
• терпіння — здатність стійко, без нарікань витримувати фізичні або моральні страждання, життєві злигодні тощо. Уміння довго та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане тощо.
Типи толерантності в сучасному суспільстві
На початку XXI ст. проблема толерантності набула особливої актуальності у зв'язку із процесом глобалізації, що зіштовхує релігійні, національні й етнічні ідентичності
різних культур і народів. Формування громадянського суспільства неможливе без відповідного усвідомлення фундаментальних цінностей демократії. Однією з основних таких ' цінностей є цінність толерантності. Проблема толерантності сьогодні — одна з центральних проблем як глобального, так і національного порядку.
Толерантність — це терпимість до чужих думок, вірувань, поведінки. Це повага або визнання рівності інших, відмова від домінування чи насильства. Інакше кажучи, постійні, цілеспрямовані зусилля для створення такого інформаційного поля, яке б культивувало в людині й суспільстві настанову на самообмеження, злагоду та співробітництво, на емоційну мобілізацію на злагоду культур.
Типологізація толерантності за соціальними сферами її буття:
• вікова толерантність — неупередженість до апріорних «недоліків» людини, пов'язаних з її віком. Вікова толерантність цілком може поєднуватися із прийнятою у багатьох культурах повагою до осіб похилого віку;
• освітня толерантність. Очевидно, що даний тип толерантності має відношення до побутової сфери і не пов'язаний з обговорюваним питанням, де рівень освіти суб'єктів права є вирішальним чинником;
• міжнаціональна толерантність — ставлення до представників різних націй, неприпустимість перенесення недоліків і негативних вчинків окремих представників національності на інших людей, ставитися до будь-якої людини з позиції «презумпції національної невинності»;
• расова толерантність — відсутність упереджень до представників іншої раси;
• релігійна толерантність — ставлення до догматів різи й х конфесій, до релігійності з боку представників різних конфесіональних груп;
• географічна толерантність — неупередженість до жителів невеликих або провінційних міст, сіл та інших регіоні» з боку столичних жителів, і навпаки;
• міжкласова толерантність — терпиме ставлення до представників різних майнових шарів — багатих до бідних, бідних до багатих;
• фізіологічна толерантність — ставлення до хворих, інвалідів, фізично неповноцінних, осіб із зовнішніми недоліками тощо;
• політична толерантність — ставлення до діяльності різних партій і об'єднань, висловлювань їх членів.
Ведучи мову про рівні існування толерантності, можна
виділити такі:
— цивілізаційний;
— міжнародний (міждержавний);
— етнічний; — соціальний;
— індивідуальний.
Толерантність цивілізаційна (або соціокультурна) передбачає ненасильство у контактах різних культурних світів (цивілізацій). Тому соціокультурний (цивілізаційний) вимір толерантності, як найзагальніший рівень її існування, є умовою творчого розвитку «культури світу» (термін ЮНЕСКО) у сучасності,
Толерантність у міжнародних відносинах є прямою умовою співпраці й мирного співіснування держав незалежно від їхніх розмірів, економічного розвитку, етнічної чи релігійної приналежності їхнього населення.
Етнічна толерантність є основним засобом досягнення гармонії національних відносин у мультинаціональних суспільствах, тому що базується на визнанні того факту, що за відмінностями криється суттєва подібність.
Соціальна толерантність, яку можна визначити як ненасильницьке, поважне ставлення до різних соціальних груп, є гармонізацією відносин у суспільстві.
На індивідуальному рівні толерантність є доброчинністю, тобто нормою поведінки відповідальної особистості. Толерантність стосовно людей, які відрізняються від нас своїми поглядами і звичками, вимагає розуміння того, що істина не може бути простою, що вона багатогранна і що існують інші погляди. Саме цей рівень існування толерантної свідомості виступає фундаментом будь-якої терпимості в суспільстві.
Таким чином, толерантність є базовою цінністю відкритого суспільства, тому толерантність, критичне мислення, свобода і відповідальність особистості у відкритому суспільстві становлять фундамент демократії і створюють умови розвитку, руху суспільства вперед. Поняття ж «толерантність» в етичній і політичній лексиці включає морально-правовий та державний аспекти. В умовах інтенсивного інтеграційного світового процесу взаємопроникнення різних культур толерантність набуває ознак загальновизнаного державного принципу, яким необхідно керуватися, щоб успішно розвивати конструктивні взаємини на правових, цивілізованих принципах. Призначення толерантності полягає в пошані прав людини (особисті права, свободи, політичні, соціальні, культурні).
Першим міжнародно-правовим документом, в якому розкривається суть толерантності, є проголошена та підписана ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р. Декларація принципів толерантності.
У Декларації зафіксовані головні рівні упровадження принципів толерантності: особистий, державний, соціальний.
Особливе значення авторами Декларації надається функціонуванню принципів толерантності на рівні держави. Тут толерантність означає дотримання неупередженого законодавства, правопорядку і судово-процесуальних та адміністративних норм. Крім того, толерантність також вимагає надання кожній людині можливостей для економічного і соціального розвитку без будь-якої дискримінації. В Декларації запропоновано і шляхи досягнення поставлених перед державою завдань. Це:
— ратифікація і виконання існуючих міжнародних конвенцій про права людини;
— розробка законодавства, здатного забезпечити в суспільстві рівноправні підходи і рівність можливостей для всіх груп і окремих людей Одним із найпоширеніших типів толерантності є міжнаціональна толерантність.
Міжнаціональна толерантність — системна сукупність психологічних настанов, відчуттів, певного набору знань і суспільно-правових норм (виражених через закон або*традиції), а також світоглядно-поведінкових орієнтацій, які припускають терпиме або прийнятне ставлення представників якої-небудь однієї національності (зокрема, на особистому рівні) до інших інонаціональних явищ (мови, культури, звичаїв, норм поведінки тощо).
В українському розумінні міжнаціональна толерантність не може бути зведена тільки до єдиного акта і лише терпимого. По-перше, міжнаціональна толерантність є процесом, що постійно розвивається, який власне включає емоційно-психічні норми, відчуття по відношенню до інших національностей, широкий набір знань, інформаційних уявлень про інші культури, мови і, нарешті, власне поведінкові настанови, світоглядні погляди стосовно інонаціонального. По-друге, міжнаціональна толерантність як явище є набагато ширшим, ніж просто терпиме ставлення. Не випадково для позначення цього феномена був обраний термін іноземного, у даному випадку латинського, походження. Тим самим, найімовірніше, зазначається, що сенс поняття толерантності містить поряд із просто терпимим ставленням принципи загальнолюдської моралі, що проявляються у пошані й обов'язковому дотриманні прав всіх народів світу; в усвідомленні єдності і загального взаємозв'язку різних етнокультур, в широких знаннях про мови, культури і походження різних народів, особливо тих, з якими відбувається безпосередній контакт; у неприйнятті воєн, анексії та інших форм насильства у відносинах між національностями; у вирішенні міжнаціональних проблем на основі балансу інтересів.
На міжнародному рівні до толерантності належить взаємна пошана різних культур і традицій. Наприклад, було б неправомірним стилізувати під європейські культури або американський спосіб життя весь розвиток цивілізації і девальвувати всі форми, що відхиляються, скажімо, від європейських, оголошувати їх примітивними, варварськими і нерозвиненими.
Визнання самоцінності інших культур полегшується, якщо увага спрямована не тільки на розділяючу основу, але й на об'єднуючий фактор, на загальнолюдські позиції: готовність допомагати, нести цивілізованість і чесність, словом те, що не лише на християнському Заході, але й у різних суспільствах в різних епохах завжди визнавалося як етичні цінності.
У контексті європейського мислення толерантність — це не лише необхідна складова сучасної культури, але й універсальна цінність людства.
Цікаві думки визначних людей про толерантність
Щаслива людина та, яка дарує щастя багатьом людям. (Дені Дідро, французький математик)
Той, хто хоче обвинувачувати, не повинен поспішати. (Мольєр, французький драматург)
Ображаючи іншого, ти не турбуєшся про самого себе. (Леонардо да Вінчі, італійський художник епохи Відродження)
Людина, яка робить щасливими, не може бути сама нещасною. (Гельвецій, французький філософ)
Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш на звання людини. (Сааді, перський поет)
Підняти слабкого — цього замало: треба ще його потім і підтримати. (Вільям Шекспір, англійський драматург)
Легше вирішує і засуджує той, хто менше змилується. (Джордано Бруно, італійський мислитель)
Дійсна ознака, за якою можна впізнати справжнього мудреця,— терпимість. (Генрік Ібсен, норвезький драматург)
Гідність людини полягає в тому, щоб любити тих, хто її ображає. (Марк Аврелій, давньоримський імператор і фі¬лософ)
Привчи свій розум до сумніву, а серце до терпимості! (Георг Ліхтенберг, німецький учений і публіцист)
Байдужість — це параліч душі, її передчасна смерть. (Антон Чехов, російський письменник)
Той, хто хоче обвинувачувати, не повинен поспішати. (Мольєр, французький драматург)
Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш на званий людини. (Сааді, перський поет)
Жодна зла людина не буває щасливою. (Ювенал, римський поет)
Поведінка -— це дзеркало, у якому кожен показує свою подобу. (Гете, німецький поет)
Трьох речей треба уникати [у житті]: ненависті, заздрості, презирства. (Східна мудрість)
Нехай справи твої будуть такими, якими ти хотів би їх згадувати на схилі віку. (Марк Аврелий)
Якщо 5ґ чимось на тебе не схожий, я цим зовсім не ображаю тебе, а навпроти обдаровую. (Антуан де Сент-Екзюпері, французький письменник)
Мовчіть, поки не відчуєте, що цілком володієте собою. (Лі-Цзи, китайський філософ)
Ваша думка мені глибоко ворожа, але за ваше право її висловити я готовий пожертвувати своїм життям. (Вольтер, французький філософ)
За природою люди близькі одне до одного, а за звичками далекі одне від одного. (Конфуцій, китайський філософ)
Прояви нетерпимості
1) Образи, кепкування, вираження зневаги;
2) ігнорування (відмова у бесіді, у визнанні);
3) негативні стереотипи, упередження, забобони (складання узагальненої думки про людину, що належить до іншої культури, статі, раси, етнічної групи, як правило, на основі негативних характеристик);
4) етноцентризм (розуміння й оцінка життєвих явищ крізь призму цінностей і традицій власної групи як еталонної і кращої порівняно з іншими групами);
5) пошук ворога (перенесення провини за нещастя, неблагополуччя та соціальні проблеми на ту або іншу групу);
6) переслідування, залякування, погрози;
7) дискримінація за ознакою статі, сексуальної орієнтації й інших відмінностей (позбавлення соціальних благ, заперечення прав людини, ізоляція в суспільстві);
8) расизм (дискримінація представників певної раси на основі переконання, що одні раси перевершують інші);
9) ксенофобія у формі етнофобій (антисемітизм, кавказофобія), релігійних фобій, мігрантофобії (неприязнь до представників інших культур і груп, переконання в тому, що «чужаки» шкідливі для суспільства, переслідування «чужаків»);
10) націоналізм (переконання в перевазі своєї нації над іншими і в тому, що своя нація має великий об'єм прав);
11) фашизм (реакційний антидемократичний режим, для якого характерні крайні форми насильства і масовий терор);
12) імперіалізм (підкорення одних народів іншими з метою контролю багатств і ресурсів підпорядкованих народів);
13) експлуатація (використання чужого часу і праці без справедливої винагороди, безрозсудне використання ресурсів і природних багатств);
14) осквернення релігійних або культурних символів;
15) релігійне переслідування (насадження конкретної віри, її цінностей і обрядів);
16) вигнання (офіційне або насильницьке);
17) сегрегація, включаючи апартеїд (примусовий розподіл людей різних рас, релігій або статей, зазвичай на шкоду інтересам однієї групи);
18) репресії (насильницьке позбавлення можливості реалізації прав людини), знищення і геноцид (утримання за ґратами, фізичні розправи, напади, вбивства).
Висновок, якого мають дійти учні: люди можуть мати однакові точки зору, але належати до протилежних груп, і навпаки, діаметрально протилежні точки зору можуть бути у споріднених людей. Учні наводять приклади з вивченої історії про те, що багато воєн можна було уникнути завдяки переговорам. Багато конфліктів закінчувались миром, якщо люди домовлялись між собою, коли відкидали стереотипи й просто слухали одне одного. Головним висновком у ході бесіди повинно бути те, що багато міждержавних конфліктів, непорозумінь можна уникнути, що головним пріоритетом повинно стати людське життя.
Класний керівник. Арістотель говорив: «Місто — єдність несхожих».
Згідно з переписом населення 2004 року, національний склад населення України (загальною кількістю 47,732,079 осіб) характеризується значною перевагою представників основної нації — українців. Вони становлять 77,8 % усіх жителів України. Поряд з українцями на території держави проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу діаспору мають росіяни — 17,3 % усього населення країни. В Україні проживає також значна кількість націй прилеглих держав. Це, перш за все, білоруси, кількість яких сягає 400 тис. осіб, молдавани — 300 тис. осіб, поляки — 250 тис. осіб, болгари — 250 тис. осіб, угорці — 150 тис. осіб, румуни — 100 тис. осіб. Найбільшою нацією України, що не має власної держави, є кримці — 250 тис., які мешкають переважно на батьківщині — у Криму. Крім цих національностей, в Україні проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін. Україна — багатонаціональна держава. Питання толерантності є для неї актуальним, оскільки співіснування в ній різних народів передбачає діалог культур, традицій, релігій.
Отже, толерантність — терпимість до іншого роду поглядів, устоїв, звичаїв.
Толерантність потрібна по відношенню до особливостей різних народів, націй і релігій. Вона є ознакою упевненості в собі й усвідомлення надійності своїх власних позицій, ознакою відкритої для всіх ідейної течії, яка не боїться порівняння з іншими точками зору і не уникає духовної конкуренції. Терпимість — соціально-психологічна риса людини, що виражає шанобливе та доброзичливе ставлення до поглядів,
переконань, вірувань, думок, традицій, звичок і поведінки інших людей.
Терпимість сприяє досягненню взаєморозуміння й узгодженості в діях без застосування тиску, примусу, погроз. Терпимість не лише пом'якшує протиріччя, але й виражає надію на поліпшення стосунків, особове виправлення.
Толерантна особа — це людина, що добре знає себе і визнає інших.
Прояв співчуття — найважливіша цінність толерантного суспільства і риса толерантної людини.
У психології щире співпереживання емоційному стану іншого, здатність розділити його відчуття і настрої позначається терміном «емпатія». Розвиток емпатичних властивостей особи безпосередньо пов'язаний з умінням поставити себе на місце іншого.
Формули толерантного спілкування:
— «Стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе».
— «Якщо тобі погано, знайди того, кому ще гірше, і допоможи йому».
— «Постав себе на місце того, кого ти засуджуєш».

Кiлькiсть переглядiв: 1531

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.