/Files/images/slavetn_/Непорожній.jpg

Петро Степанович Непорожній народився 13 липня 1910 року на хуторі Тужилів (нині в межах Яготина) в селянській родині. У 1924 році закінчив Яготинську семирічку. Трудову діяльність розпочав у 1929 році, працюючи в системі Середньо-Азіатського управління водного господарства, очолював ділянку будівництва гідроелектростанції У роки війни Петро Непорожній трудився на відповідальних постах на енергетичних об'єктах. До 1954 року працював головним інженером, начальником проектного інституту в Ташкенті, потім головним інженером на будівництві ГЕС в Ленінградській області та Каховської ГЕС на Україну. З 1954 року - заступник Голови Ради Міністрів УРСР, голова Держбуду Української РСР. З 1959 року - перший заступник міністра будівництва електростанцій СРСР. У 1962-1985 роках очолював Міністерство енергетики і електрифікації СРСР. Похований на Новокунцевському кладовищі в Москві.


/Files/images/slavetn_/Дубошій.jpg

Дмитро Наумович Дубошій сорок років свого життя присвятив педагогічній роботі, розвитку освіти в районі. Він два десятиліття працював завучем, а потім чотирнадцять років – директором Яготинської СШ № 3(1958-1972).

Народився Дмитро Наумович 28 травня 1911 року в м. Яготині Київської області в родині селянина-бідняка. Після закінчення школи в Яготині Дмитро Наумович розпочав свій трудовий шлях учнем – столяром на Яготинському цукрозаводі, вчився на робітфаці Ніжинського інституту соцвиховання. З відзнакою закінчив Лубенський учительський інститут, згодом – Полтавський педагогічний. З 1934 року до початку війни працював вчителем української мови та літератури у с. Безуглівці.

Під час війни Д. Дубошій був рядовим 764-го стрілецького полку 232-ої Сумсько-Київської дивізії Першого Українського фронту, коли його нагородили орденом Вітчизняної війни II ступеня. У битві за Дніпро, рідну столицю, був тяжко поранений. Нагороджений орденом Вітчизняної війни другого ступеня, а в післявоєнний час - другим орденом Вітчизняної війни.

Справі виховання підростаючих поколінь Д.Н.Дубошій присвятив мало не все своє життя. Велику роль він відіграв в історичному бутті нашої школи: в буквальному розумінні спорудив її методом народної будови, сам їздив за цеглою, сам за кермом крана «Піонер», сам закладав фундамент… Покликання Д. Н. Дубошія – вчити і вчитися, з любов’ю до батьків, до рідного краю, рідного сова, в якому озиваються віки.


/Files/images/slavetn_/Ходус.jpg

Володимир Іванович Ходус народився у 1914 році.У кінці двадцятих років закінчив школу. До війни працював у місцевому колгоспі, потім – відбійником на шахті «Голубівка». Під час Великої Вітчизняної війни Володимир Іванович був розвідником, на його рахунку тридцять шість німецьких «язиків». За мужність і героїзм, проявлені у боях з ворогом, помічник командира взводу розвідроти 235-ї стрілецької дивізії Ходус удостоєний звання повного кавалера Орденів Слави. Після війни Володимир Іванович Ходус працював у Бориславі на нафтопромислах. Згодом повернувся в рідний Яготин. Сповна присвятив себе мирній професії будівельника, залишивши і добру славу, і добрий слід на землі.


/Files/images/slavetn_/Гирич.jpg

Андрій Іванович Гирич народився в м. Яготині у 1918 році в родині робітника. У 1934 році закінчив школу. Закінчивши Одеське авіаційне училище, приступив до військової служби, а невдовзі довелося захищати Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. За роки війни майор А. Гирич провів 479 успішних бойових вильотів. Особисто збив сімнадцять і разом з групою – сім літаків ворога. 23 лютого 1945 року Указом Президії Верховної Ради СРСР йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Груди героя також прикрасили орден Суворова, два ордени Червоної Зірки та інші бойові нагороди.

Після війни Андрій Іванович закінчив Військово-повітряну академію ім. Жуковського , командував авіаційною дивізією. Потім закінчив Військову ордена Суворова Академію генерального штабу. З 1958 року генерал-майор авіації Андрій Гирич керував кафедрою Військово-повітряної академії. Проживав у селищі Моніно Московської області. Помер 11 квітня 1973 року, похований на гарнізонному кладовищі Моніно.

Найкраща вулиця Яготина, на якій жив герой, носить його ім'я. У Яготинському історичному музеї є велика експозиція про нашого славного земляка. На будинку нашої школи у 1979 році урочисто відкрито меморіальну дошку з портретом героя.


/Files/images/slavetn_/Дубошій2.jpg

Микола Наумович Дубошій народився у 1920 році. Перед самою війною закінчив нашу школу. З перших її днів рядовий 237 дивізії, поряд з такими ж юнаками, як сам, грудьми став на захист матері-Вітчизни. Всього було за роки воєнного лихоліття: здавалося, просто чесно служив, виявляється – був героєм. Перемогу зустрів командиром полку мінометників, повним кавалером Орденів Слави. Після війни Микола Наумович повернувся у рідний Яготин, рідну школу, якій віддав більше тридцяти років життя, працюючи вчителем трудового навчання.


/Files/images/slavetn_/Непорожній1.jpg

Народився Олександр Степанович Непорожній 6 січня 1921 року в м. Яготині. Після закінчення Яготинської середньої школи № 3 (1939р.) вступив на мовно-літературний факультет Київського учительського інституту, який закінчив у 1949 році тому що навчання перервала Велика Вітчизняна війна. З 1946 року розпочалася його трудова біографія: працював завідуючим піонерським клубом, одночасно навчаючись в інституті. З 1949 року працював вчителем української мови та літератури у Яготинській семирічній школі. У 1957 році вступив на заочне навчання до Черкаського педінституту, який закінчив з відзнакою. Десятиліттями Олександр Степанович захоплював земляків своєю кипучою енергією дослідника-краєзнавця, педагога, літературознавця, людини глибокої ерудиції з обдаруванням художника, поета і актора. З 1960 року музейне будівництво стало справою життя Непорожнього. Серед переліку його творінь - історичний музей, картинна галерея, музей освіти, флігель Тараса Шевченка, Алея Слави і Алея Героїв в Яготині, музей-садиба К. Білокур у с. Богданівці, краєзнавчі музеї у Сулимівці та Капустинцях, археологічний музей села Добраничівка. Зусиллями Непорожнього збережено в яготинському парку каштанову алею, посаджену колись самим Шевченком. О.С. Непорожній був ініціатором спорудження пам’ятника молодому Тарасу Шевченку на території нашої школи.

У 1996 році О.С.Непорожньому присвоєно звання Почесний громадянин м. Яготина.

Помер О.С.Непорожній 14 березня 1998 року, похований в Яготині.


/Files/images/slavetn_/Пащенко.jpg

Народилася Тетяна Павлівна Пащенко в Яготині 23 грудня 1926 року. У 1941 році закінчила сім класів нашої школи. З цього часу і почалася її трудова діяльність. З 9 червня 1956 року її життя повністю присвячене Яготинській птахофабриці: працювала птахаркою, бригадиром, начальником цеху маточного поголів’я качок.

У 1962 р. Комітет ради Виставки передового досвіду в народному господарстві Української РСР нагородив пташницю птахорадгоспу «Яготинський» Т. П. Пащенко Грамотою з першою Премією за одержання від 30 тисяч качок по 108 яєць на несучку за рік.

У 1963 та 1964 році постановою Комітету Ради виставки досягнень народного господарства СРСР Тетяну Павлівну нагороджено Золотою медаллю «За успіхи в народному господарстві СРСР». У 1965 році Тетяні Павлівні присвоєно почесне звання «Майстер – золоті руки». Указом Президії Верховної ради СРСР від 22 березня 1966 р. бригадиру Яготинської птахофабрики Тетяні Павлівні Пащенко присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці «За досягнуті успіхи в розвитку тваринництва, збільшення заготовок м’яса та яєць» із врученням Ордена Леніна. У 1971 році Т. П. Пащенко нагороджено другим Орденом Леніна.

Тетяна Павлівна обиралася депутатом районної Ради народних депутатів, депутатом обласної ради, депутатом Верховної Ради УРСР кількох скликань (1963 р., 1967 р.).

Т. П. Пащенко була делегатом X та XIII з’їзду профспілок СРСР, делегатом XXIII з’їзду Комуністичної партії України, делегатом XXII та XXIV з’їзду КПРС.

Померла Т.П. Пащенко 5 березня 2007 року.

Кiлькiсть переглядiв: 788

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.